 |
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
|
сьогодні о сьомій потяг. Ми мабуть так і не побачим Москви справжньої, повної, не відчуєм її колориту. Залишилось єдине бажання - встигнути потрапити на Арбат.
Другий день іде дощ. Це з одного боку добре, бо повітря прочистилося, до того смог був таким, що дерло в носі, це в Митищах, де повітря вважається чистішим. Але нам знову доведеться їхати машиною, як і вчора. Вчора побачили інший прошарок Москви, соціяльнотрудових, соціальнонезахищених, що стоять з часів Брєжнєва на соціальних чергах, живуть в уже знесених за планом розвитку міста хрущовках як в комуні.
Що для мене особисто стало приємним враженням - те, що всі, не залежно від матеріального статусу, намагаються найтісніше підтримувати родинні і дружні зв"язки і звертаються одн до одного так невимушено лагідно "дарагіє маі". Я повезу додому суміш приємного враження від тутешніх людей з дуже неприємним враженням від геоландшафтної замкненості цього міста.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
|
точніше друга, але перша не враховується...
Почну з висновків: Люди, переїжджайте жити на землю!!!
Розпочали ми свою подорож з поселення Буда, що на Черкащині, яке знаходиться в межах Холодноярського природно-культурного комплексу. Невеличкий хутір Буда розповзається по ярках п"ятьма вуличками приблизно на 50 дворів, які стікаються до найсарішого дуба в Україні - Дуба Максима Залізняка, якому понад 1200 років. Зараз в Буді оселилося 16 сімей, постійно проживають близько 10. Ми там пробули всього три дні, але залишились би назавжди!!! Концентрація приємних, вічливих, гостинних, кмітливих людей відчивалась навіть в повітрі, яким дихали. Домашні тварини ніби зішли зі сторінок казок, які читали в дитинстві, їм залишилось тільки навчитися розмовляти людською мовою, хоча здається ми і так один одного добре розуміли). Будинки в яких вони живуть не йдуть в порівняння з будь-якими квартирами, які ми звикли бачити. По-перше, там не потрібно кондиціонера, оскільки терморегуляція в саманних будинках чудова, по-друге, шикарні санвузли з гарячою водою цілий рік, а ще, ароматні трав"яні чаї, смачні страви з грядок, свіже повітря і приємне спілкування.
Наступним ми побували в Мельниках, за 4 кілометра від Буди. Село набагато більше, навіть не до кінця можна зрозуміти його розмір, дуже схоже на Карпати. Холмиста місцевість посічена безліччю ярів, поросла змішаними лісами, чотири ставка і лісове озеро - краєвиди такі, які треба бачити на власні очі. Ми зупинялися там у людей, про яких тепер згадуєм щодня) Мельники сприймається більш як село, ніж поселення, тому що немає такої концентрації поселенців, як в Буді. До слова, в Буді до приїзду поселенців не було весіль останні 27 років і останні 30 років не народжувались діти, і ось вже за три роки життя поселенців там відіграно одне весілля і народжено чотири дитини).
Останнє місце - поселення в селі Ромашки на Київщині. Це поселення дуже відрізняється від тих, що ми бачили своєю свідомою ізоляцією від цивілізації. Рідко в кого є мобільний, вони спілкуються листами, тільки в одному помісті є ноутбук і інтернет, вони ходять босоніж цілий рік, ходять не далі, ніж можна уйти босоніж, купаються в озері цілий рік. В тому помісті, де ми жили, хата 20-х років минулого сторіччя, в якіх одне ліжко, один стіл, декілька скринь, піаніно, ще декілька інструментів і багато книжок. Кожен вечір супроводжувався живим концертом на піаніно, гітарі, скрипці, варгані, а розпочинався цей концерт соло на трамбоні). Кіт цих господарів напрочуд кмітливий, харчується сам, а зиму і весну зі слів прожив у лісі і тільки зрідка приходив у гості.
А потім.... ми побачили знову цей жах, який робиться в Києві!
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
chacka4kara
шо було
